Екологічне відновлення - пріоритетне завдання у подоланні Чорнобильської катастрофи

"Кульбабка" - Новак Ольга,
СЗШ № 253, м. Київ

На сьогодні можна констатувати майже повну втрату інтересу до Чорнобильської катастрофи. Про неї лише згадують 26 квітня, або під час відвідин Чорнобильської АЕС іноземними делегаціями, або внаслідок таких інцидентів, як то останній обвал частини даху і стіни на об’єкті «Укриття», що трапився 12 лютого 2013 року саме напередодні виїзного засідання профільного комітету Верховної Ради України у Чорнобилі.

Чорнобильська катастрофа з виснажливими державними витратами на неї, невирішеними соціально-економічними питаннями постраждалих осіб і учасників ліквідації наслідків, відсутністю переконливих позитивних зрушень поступово трансформувалась у стан хронічної хвороби всього українського суспільства.

Саме незавершеність подолання наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС, а також відсутність ефективних результатів не додають ані розуміння і підтримки всередині країни ані позитивного іміджу Україні в світі.

У цьому контексті невизначеність результатів роботи в зоні відчуження викликає багато запитань, як серед професіоналів так і пересічних громадян, перш за все, чому так довго на території, де уряд послідовно і у великих обсягах фінансує діяльність, направлену на подолання наслідків чорнобильської катастрофи, немає жодних конкретних результатів? Що є кінцевим результатом цієї діяльності?

Стан проблеми

За роки незалежності України з державного бюджету на утримання зони відчуження було витрачено близько двадцяти мільярдів грн. (у цінах 2012 року). Європейський союз надав міжнародну технічну допомогу в розмірі загалом близько 150 млн. євро на проектування і будівництво об’єктів поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом. Крім того, країни Великої вісімки, поряд з іншими країнами-донорами, вже витратили близько 380 млн. євро на проведення робіт, спрямованих на так зване «перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему» і мають намір витратити принаймні ще більше мільярда євро на будівництво нової захисної споруди над існуючим об’єктом «Укриття».

З іншого боку, без жодного втручання людини, у відповідності із законами ядерної фізики, протягом 26 років загальна активність довгоживучих радіонуклідів, що знаходяться в зоні відчуження включно з об’єктом «Укриття», зменшилася в два рази (з 20 млн. до 10 млн. кюрі). За рахунок природного радіоактивного розпаду відбувається беззупинне зменшення радіоактивності в зоні відчуження із швидкістю майже 300 тисяч кюрі на рік.

На противагу природним процесам варто відзначити, що у єдине діюче сховище радіоактивних відходів «Буряківка», розташоване в зоні відчуження, протягом 26 років було доставлено менш ніж 70 тис. кюрі радіонуклідів. Це і є головним результатом виробничої діяльності в зоні відчуження, що становить менше одного відсотка того, що природа робить сама без втручання людини!

Отже основний висновок результатів діяльності в зоні відчуження цілком зрозумілий: більшість заходів, які були проведені в зоні відчуження вже після завершення будівництва об’єкта «Укриття» практично не вплинули на поліпшення радіаційної обстановки як в межах зони відчуження, так і за її межами.

Стратегія відновлення

Ще у 2007 році Україна серед інших країн світу приєдналася до резолюції 62-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН A/RES/62/9 від 18 грудня 2007, якою було задекларовано перехід до відновлюваної фази у подоланні наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Але діяльність всередині країни, спрямована на відродження забрудненого внаслідок Чорнобильської катастрофи навколишнього середовища, й досі характеризується відсутністю системного підходу. Так, діяльність з екологічного відновлення навіть не включена до переліку обов’язкових заходів у зонах відчуження і безумовного (обов’язкового) відселення (ст. 13 Закону України «Про правовий режим територій, забруднених в результаті Чорнобильської катастрофи»).

Відповідно, відсутність кінцевої мети означає відсутність стратегії щодо майбутнього використання зони відчуження і, отже, стратегії робіт в зоні. Донедавна існуючою концепцією зони разом з вищезазначеним Законом України, що розроблені майже двадцять років тому, постулювано довгострокове утримання зони. Таким чином, ще тоді відбувся відхід від статусу зони відчуження як зони надзвичайної екологічної ситуації (а значить зони ліквідації радіаційної аварії), до статусу території, яка вимагає довгострокового утримання. Не зроблено жодних кроків у напрямі подальшого прийнятного використання території.

На державному рівні досі не визначене довгострокове майбутнє використання зони відчуження і зони (обов’язкового) відселення. Відсутнє законодавче визначення (в термінах НРБУ-97) етапу аварії на Чорнобильській АЕС, тобто або проміжний або відновлювальний. І хоча законом встановлені критерії звільнення радіоактивно забруднених територій від регулюючого контролю, але процедури або не прописані або не діють там, де їх вже давно можна застосувати.

Верховна Рада України у своїх рекомендаціях чорнобильських парламентських слухань у 2011 році чітко зазначила, що «потребує перегляду концепція чорнобильської зони відчуження на території України з метою подальшого ефективного використання та розвитку промислового майданчика і виробничої інфраструктури Чорнобильської АЕС та зони відчуження, максимального залучення кваліфікованого персоналу Чорнобильської АЕС та трудового ресурсу м. Славутича». Тим не менш, нещодавно опублікований документ, розроблений Державним агентством з управління зоною відчуження, замість концепції використання зони пропонує концепцію реалізації державної політики у сфері розвитку діяльності в окремих зонах радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи і фактично фіксує існуючий статус-кво утримання.

Ефективність стратегії «утримання» чітко проявила себе тим, що за весь час існування зони жодного гектара землі не було повернуто людям.

Тому, важливим позитивним кроком соціально-політичного значення став би фактичний перехід до нової фази у вирішенні пост-чорнобильських проблем – фази відновлення. Ця фаза має бути окреслена програмним документом обов’язкової дії, схваленим Верховною Радою.

Необхідно законодавчо закріпити майбутнє використання території зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення і повернутись до функціонального принципу організації робіт у зоні відчуження і зоні безумовного (обов’язкового) відселення. Для цього пропонується виділити три напрямки діяльності: 1) зняття ЧАЕС із експлуатації; 2) поводження з радіоактивними відходами; 3) відновлення забруднених територій. Також необхідно розробити і затвердити нормативно-правовий акт з визначенням критеріїв та процедур закінчення радіаційної аварії, а також фаз радіаційної аварії та переходів між ними.

Терміново необхідно повернутися до старої ідеї розумного районування території зони, чітко визначивши межі спеціальної промислової зони, а решту території зони відчуження розділити на біосферний заповідник та зону реабілітації. Це дозволить створити умови для безпечного поводження з радіоактивними відходами в інтересах України, зберегти унікальні Поліські ландшафти і дику природу, а також втілити в практику ідею повернення відновленої землі народу.

Питання жителів 1 і 2 зони

Статтею 3 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що зона відчуження (так звана 1-ша зона) і зона безумовного (обов’язкового) відселення (2-га зона) віднесені до радіаційно небезпечних земель, «на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають республіканським та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або які недоцільно використовувати за екологічними умовами». На виконання до Закону Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106 визначені населені пункти, у тому числі, 1-ої і 2-ої зон.

Всупереч чинному законодавству на сьогодні на території невідселеної частини зони безумовного (обов’язкового) відселення (це Полісський район Київської області) проживає біля 6 тис. осіб і на території зони відчуження проживає менше 300 осіб, так звані «самопоселенці».

Фактично мешканці радіаційно небезпечних земель мають невизначений правовий статус, тобто знаходяться поза законом, соціально-економічний стан цієї групи населення характеризується як глибоко депресивний, законність державного фінансування цих громад можуть піддаватися (і час від часу піддаються) сумніву. Так, прокуратурою Київської області неодноразово піднімалось питання про законність перебування «самопоселенців» у зоні відчуження.

Проблема не нова і загально відома, але й досі вона навіть не була включена ані до результатів парламентських слухань Верховної Ради, ані до рішень Кабінету Міністрів. Безумовно, проблема вимагає правового вирішення, а у разі неможливості відселення, на законодавчому рівні треба зробити певні виключення для конкретної групи людей щодо права їх проживання на конкретних територіях і, відповідно, створення у першу чергу правових умов їх проживання.

Медичні наслідки і проблеми фінансування

На сьогодні можна вважати загально визнаним, що аварія мала серйозні медичні і соціально-психологічні наслідки, які, у поєднанні з іншими ефектами, призвели до суттєвого впливу на здоров’я та добробут постраждалих громад. Причина виникнення соціально-психологічних наслідків складна; вона пов’язана не тільки з самою аварією та загрозою, яку вона несе для здоров’я, але й із впливом заходів переселення.

Законом України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено величезну кількість виплат і пільг для різних категорій постраждалих громадян. На виконання цього Закону зокрема у державному бюджеті України останніми роками виділяється фінансування на рівні 2.5 млрд. грн. щорічно.

При цьому розподіл «тонким» шаром бюджетних коштів на кожного жителя, який віднесений до категорії постраждалих, лише суто механістично відображає принцип справедливості, хоча насправді таким не є. Насправді ж, коли у конкретної людини виявляються небезпечні медичні прояви, які можуть бути пов’язані із наслідками Чорнобильської аварії, навіть сумарно всіх крихт персональних компенсаційних виплат не вистачає, щоби вийти із скрути.

Де факто до сьогоднішнього дня при обрахунку потреб компенсації екологічних ризиків від чорнобильської аварії використовується підхід постійної компенсації за середній ризик. Цей підхід продемонстрував повну неефективність і навіть шкідливість у вирішенні саме питань належної і вчасної компенсації екологічних ризиків.

На порядку денному вже давно стоїть і нажаль досі залишається відкритим питання корпоратизації (об’єднання) інтересів всіх постраждалих від Чорнобильської аварії шляхом утворення державою спеціалізованого страхового фінансового фонду. Основні обов’язкові внески у цей фонд утворювались би за рахунок перенаправлення державою частини тих самих видатків на компенсаційні виплати вже у якості страхових внесків у цей фонд. Таким чином, видатки на покриття визначених страхових випадків і конкретних ефективних контрзаходів фінансував би зазначений фонд.

Це і було б насправді дієвим і, головне, конкретним виконанням вимог статті 16 Конституції України, якою встановлено що «подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави».

Міжнародна допомога

Дуже нагальним і делікатним водночас є питання організації і прийняття міжнародної технічної допомоги. Україна потребує поступового, але послідовного і наполегливого переходу від ролі реципієнта (тобто одержувача) допомоги до рівноправного партнера. Для цього, по-перше, пропонується переглянути статус міжнародної технічної допомоги, в кінцевому підсумку прийняти закон «Про міжнародну технічну допомогу» з тим, щоб збільшити контроль держави та громадськості у реалізації підписаних міжнародних угод.

Звертає на себе увагу той факт, що за всі роки після аварії лише три міжнародні проекти в зоні відчуження були успішно завершені, а саме: будівництво і введення в експлуатацію запуску резервного котла на Чорнобильській АЕС, будівництво і введення в спеціально обладнаного підземного сховища твердих радіоактивних відходів на майданчику «Вектор» та створення автоматизованої системи контролю радіаційного стану в зоні відчуження.

Всі інші проекти технічної допомоги, завершення яких очікувалось до 2005 року, загальною вартістю близько одного мільярда доларів (сховище відпрацьованого ядерного палива, завод з переробки рідких радіоактивних відходів, промисловий комплекс переробки твердих радіоактивних відходів, новий безпечний конфайнмент) стали класикою довгобудів. Жодного професійного аналізу причин виникнення такого ганебного стану речей не проведено і, відповідно, висновків не зроблено.

Необхідно поступово зменшити вплив міжнародних фінансових організацій у прийнятті технічних рішень і термінів досягнення кінцевого результату, залишивши їм лише контроль за належним використанням фінансових ресурсів. Тут важливо, щоб на практиці була реалізована відповідальність України за якість та терміни реалізації скоординованої технічної допомоги, яка повинна бути частиною відповідних державних цільових програм.

Інформування і освіта

Найбільше занепокоєння викликає поточний рівень інформування і освіченості населення в питаннях дії радіації і протирадіаційного захисту, кваліфікації персоналу та відсутність єдиної відомчої системи підготовки, перепідготовки і атестації спеціалістів в сфері радіаційного захисту, реабілітації територій і поводження з радіоактивними відходами.

Висновки і пропозиції

Для фактичного переходу до відновлювальної фази у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи необхідні принципові зміни у державній стратегії, а саме:

1.     Перейти від політики утримання постраждалих територій до стратегії їх відновлення шляхом розробки і запровадження Державної програми екологічного і економічного відродження територій, забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи.

2.     Законодавче вирішити питання жителів зони відчуження і зони безумовного обов’язкового відселення щодо забезпечення їх права проживання на конкретних територіях і створення відповідних умов проживання.

3.     Забезпечити дієвість правового механізму виходу із стану радіаційної аварії для окремих населених пунктів і територій шляхом приведення у відповідність один до одного Законів України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про правовий режим надзвичайного стану» і «Про зону надзвичайної екологічної ситуації».

4.     У сфері медичної і соціально-економічної допомоги постраждалому населенню перейти від компенсаційних механізмів, що базуються на середньому ризику до адресної допомоги шляхом запровадження механізму індивідуальної компенсації за реалізований ризик.

Подяки:

• Хотів би подякувати багатьом колегам за обговорення і плідний обмін думками, зокрема, проф. В.В. Токаревському, директору Інституту проблем Чорнобилю

Автор:

• О.Бондаренко, докт. біол. наук, член НКРЗУ, завідувач кафедри Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління, м. Київ

Читати ще у контексті:

• 2013/02: GreenFacts про наслідки Чорнобиля - пошук консенсусу
• 2012/11: Дозиметрична паспортизація України - 2011
• 2012/11: Чи виглядають ефекти лейкемії при малих дозах опромінення переконливими?
• 2012/08: Колишні жителі Чорнобиля просять дозволу повернутися у "відчужене" місто
• 2012/08: Чи придатне місто Чорнобиль для проживання людей з огляду на радіологічний фактор?
• 2012/04: Чернобыль: проблемы страховой защиты пострадавших
• 2012/03: Чи побачимо світло у кінці тунелю?
• 2011/07: Все, що потрібно для припинення Чорнобильської аварії
• 2011/06: Науковий огляд триваючих наслідків Чорнобильської катастрофи
• 2011/04: Ліквідатори - Радіологічні наслідки Чорнобиля
• 2011/02: Освоєння земель Чорнобильської зони відчуження – проектуємо майбутнє разом!
• 2010/10: Пропозиції до перегляду переліку приналежності населених пунктів України до зон радіоактивного забруднення
• 2010/09: Результати загальнодозиметричної паспортизації України - що далі?
• 2010/07: Ефективність діяльності державних органів у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи