До питання центрального сховища відпрацьованого ядерного палива в Україні

Біля половини спожитої електроенергії в Україні припадає на атомну енергетику. Основою виробництва енергії на атомних електростанціях (АЕС) є уран. На відміну від природного урану, до складу якого входять ізотопи ²³⁸U — 99,2739 %, ²³⁵U — 0,7024 % і ²³⁴U — 0,0057 %, для використання у ядерних реакторах типу ВВЕР паливний уран збагачений ізотопом ²³⁵U до 3-4 %. Саме цей ізотоп є одним з основних чинників виділення теплової енергії за рахунок ядерної реакції ділення, індукованої повільними нейтронами. А коли концентрація ²³⁵U з часом експлуатації реактора знижується до приблизно 1 % від ізотопного складу, ядерне паливо вилучається із зони реактора і вважається відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП).

Об'єднана Конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами, ратифікована Україною у 2000 році, залишає визначення політики в галузі паливного циклу прерогативою держави, а також визнає те, що держави можуть вважати відпрацьоване паливо цінним ресурсом, що може бути переробленим, або віддавати перевагу його захороненню.

І хоча ВЯП є високо радіоактивним матеріалом, але відповідно до Об’єднаної Конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами та Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» ВЯП не належить до радіоактивних відходів (РАВ).

Зрозумілою є увага громадськості, прискіплива до всього, що стосується діяльності атомної енергетики, в тому числі й ВЯП.

Якщо не вдаватися до суто технічних питань, то можна виділити три основні аспекти стосовно ВЯП:

• політичні - обмеження розповсюдження ядерних матеріалів, обмеження доступу до ядерних технологій для створення замкненого паливно-ядерного циклу;
• економічні - запаси і ціна природного урану, ціна на плутоній, нові види ядерних реакторів з використанням збідненого урану, ціни на електрику, нафту, газ і вугілля, стан відновлювальної енергетики;
• екологічні - екологічна прийнятність поводження з ВЯП з точки зору громадськості.

Історія питання ВЯП в Україні

Атомні електростанції з реакторами ВВЕР у колишньому СРСР, і в Україні зокрема, створювалися, виходячи з концепції зберігання ВЯП у приреакторних басейнах витримки протягом близько 3 років, після чого ВЯП перевозилося до спеціалізованих підприємств для проміжного зберігання (у сховищах басейнового типу) та наступної переробки на платній основі. Ці підприємства розташовані в місті Озерську Челябінської області (ВЯП реакторів ВВЕР-440) та в місті Желєзногорську Красноярського краю (ВЯП реакторів ВВЕР-1000) Російської Федерації.

Слід зазначити, що ВЯП з реакторів типу ВВЕР до РФ відправляли тривалий час також Чехія, Словаччина (до 1999 року), Угорщина (до 1998 року), Фінляндія (до 1996 року), але наразі тільки Болгарія та Україна продовжують цю практику, решта держав зберігають ВЯП у тимчасових сховищах на своїй території.

Залежність від Росії в забезпеченні потреб вітчизняної атомної енергетики завжди розцінювалася як загроза енергетичній безпеці країни, і неодноразово починалися спроби для її усунення шляхом створення вітчизняного ядерно-паливного циклу (ЯПЦ). Вперше проблема організації власного ЯПЦ була розглянута Кабінетом Міністрів у 1993 році. Згодом у цьому напрямку з’являлись інші нормативно-правові акти, зокрема: Указ Президента від 23.02.94 № 64/94, Комплексна програма створення ядерно-паливного циклу, затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 12.04.95 № 267, Національна енергетична програма України до 2010 року (розділ 5.10. Атомна енергетика) 1996 року. З багатьох причин проблема залишалася невирішеною.

У 2003 році, «Енергоатом» з метою скорочення витрат оголосив міжнародний конкурс з відбору компанії для створення в країні центрального сховища ВЯП (ЦСВЯП) сухого типу для палива з трьох АЕС. Його переможцем стала американська компанія Holtec International, з якою наприкінці 2005 року був укладений контракт загальною вартістю 127,75 млн. євро на проектування, ліцензування, будівництво і введення в експлуатацію першої черги сховища.
У грудні 2005 року НАЕК "Енергоатом" підписала договір з компанією Holtec на спорудження ЦСВЯП для Хмельницької, Рівненської та Південно-Української АЕС через значне підвищення РФ вартості послуг з вивезення відпрацьованого палива в Росію. Тоді заявляли, що вартість сховища складає 127,75 млн. євро. Чинна з 2006 року «Енергетична стратегія України до 2030 року» також підтвердила наміри України щодо спорудження ЦСВЯП «сухого» типу для ВЯП реакторів типу ВВЕР.

Тоді Мінприроди дало негативну оцінку запланованому будівництву у Чорнобильській зоні. У відомстві зазначали, що такий крок не відповідає Закону «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи».

Але згодом у лютому 2008 року Мінприроди та НАЕК "Енергоатом" виступили зі спільною заявою з приводу будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, у якій було зазначено, що усі зауваження, що Мінприроди висунуло за підсумками екологічної експертизи, врегульовано. Також було зазначено, що техніко-економічне обґрунтування інвестицій (ТЕОІ) централізованого сховища ядерного палива буде погоджено Мінприроди після проведення "Енергоатомом" передбачених законодавством громадських слухань у м. Славутичі.

Згодом у 2008 році такі консультації були проведені в м. Славутичі, а також із жителями Іванківського і Поліського районів Київської області.

Водночас «Стратегією поводження з радіоактивними відходами (РАВ) в Україні», прийнятою Кабміном у серпні 2009 року, було передбачено зберігання високоактивних відходів, що утворюються після переробки в Російській Федерації відпрацьованого ядерного палива українських атомних електростанцій.

Згідно з розпорядженням Кабміну № 131 від 12 лютого 2009 року, пусковий комплекс ЦСВЯП для реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних станцій мав бути побудований за 36 місяців за 1,23 млрд. грн, тоді як вартість будівництва всього ЦСВЯП оцінюється в 3 млрд. 680 млн. грн.
У 2011 році Уряд України підтримав намір розмістити централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) в Чорнобильській зоні. Про це йшлося в проекті закону "Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом", схваленому Кабінетом міністрів Україні 6 липня 2011 року.

Нарешті 9 лютого 2012 року було прийнято Закон України "Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проектування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій".
Законом передбачено, що загальна місткість сховища становитиме 16 тис. 529 відпрацьованих тепловиділяючих збірок реакторів ВВЕР-440 і ВВЕР-1000. Термін експлуатації сховища складе 100 років. Також передбачалося використання технології поверхневого "сухого" зберігання корпорації Holtec International. Пропонується 10% загальної кошторисної вартості будівництва направити на спорудження об'єктів соціального призначення у місті Славутич, а також Іванківському та Поліському районах Київської області.

Нещодавно, 23 квітня 2014 року Кабінет Міністрів України надав дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення 2-х земельних ділянок загальною площею 45,2 га в зоні відчуження для будівництва Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) згідно з Законом України «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проектування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій».

Розпорядженням також передбачається надання ДП НАЕК «Енергоатом» дозволу на розроблення проекту землеустрою для будівництва ЦСВЯП, на яке буде надходити відпрацьоване паливо з реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій.
Земельні ділянки, які відведено під сховище, перебувають у постійному користуванні Державного агентства з управління зоною відчуження, у подальшому їх буде передано у постійне користування ДП НАЕК «Енергоатом» для будівництва ЦСВЯП та під’їзної залізничної колії сполучення ЦСВЯП із залізничною магістраллю на відрізку Вільча-Янів.

Передача зазначених земельних ділянок, була передбачена Законом України «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проектування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій», яким у 2012 році було прийнято рішення про будівництво ЦСВЯП та визначено місце його розташування. Однак, ДП НАЕК «Енергоатом» до останнього часу був не в змозі отримати права на користування земельними ділянками для ЦСВЯП і розпочати будівництво.[next]

Політика

Україні потрібно мати власне сховище для відпрацьованого ядерного палива ще й тому, що Росія може — з технічної чи іншої причини — припинити ввозити ВЯП на свою територію з інших країн. Досвіду подібних рішень Росії в різних сферах більш ніж достатньо. При подібному розвитку сценарію беззупинна робота наших АЕС може опинитися під загрозою. Це вже питання національної безпеки.

Країна, котра планує розвивати свою ядерну енергетику, повинна утримувати на своїй території ВЯП, яке надалі буде використане як цінна сировина. Раніше практично всі країни, де використовують реактори типу ВВЕР, тривалий час вивозили відпрацьоване паливо в Росію, але нині це практикують лише Болгарія та Україна. Більшість країн обрали стратегію централізованого зберігання ВЯП.

Створення ЦСВЯП — безпосередньо сфера національної безпеки України. На початку 90-х років минулого століття Україна відмовилася від ядерної зброї, а водночас втратила й певну мотивацію на створення власного ЯПЦ. Якщо ж Україна зберігатиме ВЯП на своїй території, це забезпечить їй потенційну можливість у майбутньому виробляти ядерне паливо для АЕС.

Економіка

До сьогодні тільки Україна і Болгарія, які експлуатують реактори типу ВВЕР ще радянського проекту, вивозять відпрацьоване паливо у Російську Федерацію. Наприклад, за оцінками експертів, станом на 2008 рік загальна сума, яку НАЕК «Енергоатом» мала б заплатити РФ за послуги зі зберігання і переробки відпрацьованого палива українських АЕС до закінчення проектного строку їхньої експлуатації (крім Запорізької АЕС, на промисловому майданчику якої функціонує своє сховище сухого типу), становила б близько 2 млрд. дол. При цьому витрати на будівництво та експлуатацію ЦСВЯП протягом ста років оцінювалися в 520 млн. дол.

Саме тому багато країн, що використовують ядерні технології, до яких належить й Україна, схиляються до так званого «відкладеного вирішення» питань поводження з ВЯП. Іншими словами тимчасове зберігання ВЯП у сховищах дає можливість отримати тайм-аут для ухвалення обґрунтованого і зваженого кінцевого рішення про переробку або захоронення у майбутньому, коли технології переробки стануть конкурентними порівняно з фабрикацією палива з природного урану.

Переробка високоактивного відпрацьованого палива з вилученням урану і плутонію дасть можливість у майбутньому повторно використати їх для виготовлення ядерного палива для реакторів на швидких нейтронах.

Практично всі країни світу зберігають відпрацьоване ядерне паливо на своїх теренах, тоді як Україна вивозить паливо на переробку, сплачуючи за це гроші та отримуючи натомість високоактивні відходи, для безпечного довготривалого розміщення яких вона до того ж не має відповідної інфраструктури. Створення такої інфраструктури це значні додаткові витрати.
Створення ЦСВЯП дозволить Україні значно скоротити витрати, пов'язані з поводженням з ВЯП, яке в даний час вивозиться на тимчасове зберігання в РФ з подальшою переробкою на ФГУП «Гірничо-хімічний комбінат» (Красноярський край, РФ) і ФДУП «Виробниче об'єднання» Маяк» (Челябінська обл., РФ).

На додаток відпадає необхідність у витратах на створення і підтримку інфраструктури зберігання та захоронення високоактивних відходів, що утворюються після переробки ВЯП в Російській Федерації.

Екологія

В екологічному аспекті варто почати з того, що насправді Україна вже має позитивний досвід розбудови та експлуатації ЦСВЯП.

А саме, у 2001 році на Запорізькій АЕС було побудовано сховище «сухого» типу за технологією американської компанії DE&S. Тоді форсованому створенню сховища сприяла виникла загроза невчасного вивезення ВЯП у Росію. Введене в промислову експлуатацію сховище довело свою екологічну безпеку, даючи змогу Україні щороку заощаджувати понад 100 млн. дол.

Позитивний досвід на ЗАЕС спонукав НАЕК «Енергоатом» 2003 року оголосити міжнародний тендер на вибір технології зберігання ВЯП і для трьох інших АЕС. Сховище має бути побудовано в зоні відчуження ЧАЕС і розраховане на 100 років. У ньому зберігатимуть ВЯП трьох українських АЕС (Южно-Української, Хмельницької і Рівненської), що утворюється в період їхньої промислової експлуатації. З-за меж України ВЯП не ввозитимуть! Будівництво власного ЦСВЯП дасть можливість Україні не лише позбутися дорогих зарубіжних послуг, а й забезпечити собі право на розвиток виробництва ядерного палива в майбутньому.

Після будівництва пускового комплексу ЦСВЯП, завершення якого намічене на кінець 2017 року, і введення в експлуатацію самого сховища, на ЦСВЯП буде направлятися відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП) з трьох атомних станцій - Хмельницької, Рівненської та Южно-Української АЕС. (Запорізька АЕС має власне пристанційне сховище ВЯП, введене в експлуатацію у 2001 році).

Сховище планується розмістити на майданчику між селами Стара Красниця, Буряківка, Чистогалівка і Стечанка на південний захід від Чорнобильської АЕС у зоні відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення.

Безумовно ЦСВЯП є ядерним об’єктом, а це означає що йому притаманні певні ризики, в тому числі, екологічні. Але зважений об’єктивний всебічний розгляд питань безпеки функціонування такого техногенного об’єкту вимагає уникнення переходу будь-яких необґрунтованих крайнощів при його оцінці.

В цьому ключі варто відзначити, чим не є ЦСВЯП. ЦСВЯП – точно не є "радіоактивним звалищем", як його часто фігурально, в дискусійному запалі, називали деякі експерти-екологи. Це спеціально облаштований майданчик зі спорудами, всередині яких зберігаються контейнери, в котрі завантажено ВЯП. Об’єкт перебуває під постійною цілодобовою фізичною охороною, радіаційним і технологічним моніторингом та жодним чином не підпадає під визначення звалища - тут ми маємо просто поважати самих себе.

З іншого боку, на всі питання стосовно безпеки ЦСВЯП мають бути наведені відповіді до відповідних регулюючих органів і громадськості в установленому порядку, так, щоб у всіх зацікавлених сторін не залишалося сумнівів.

Так трапилось, що на сьогодні зона відчуження є унікальним утворенням з огляду на декілька факторів, що сприятимуть вирішенню питання ЦСВЯП, зокрема:

• Наявність спеціалізованого виробничого комплексу (кадри, інфраструктура, нормативно-правове поле), налаштованого на вирішення завдань поводження з радіоактивними матеріалами, включно з ВЯП;
• Відсутність населення в радіусі, що перевищує відстань можливого впливу, служить потужним захисним бар’єром у випадку широкого спектру потенційних критичних подій.

Також треба відверто визнати ілюзорність шансів погодження з місцевою громадою будь-якого іншого майданчику для ЦСВЯП деінде на теренах України окрім зони відчуження. Саме особливий правовий статус зони відчуження і юридична відсутність місцевої громади на її території дає державі змогу поки що відносно полегшено проходити деякі з етапів громадського узгодження подібних проектів.

Висновки

В сучасних реаліях через недостатність власних дешевих викопних ресурсів, високий рівень споживання енергії тощо, а також в достатньо далекосяжній перспективі Україна не розглядає кардинальну відмову від атомної енергетики. Тут треба бути відповідальними і відвертими до самих себе.

Але, як би це парадоксально не звучало, навіть відмова України від атомної енергетики не вирішує проблему ВЯП, тому що та кількість ВЯП, що вже напрацьована, нікуди не зникла б з території України внаслідок такої відмови.

Отже, за таких умов, існує лише дві взаємовиключних групи сценаріїв поводження з ВЯП:

1. Визнання державою ВЯП як (довгоіснуючих високоактивних) радіоактивних відходів. Далі ця гілка розгалужується на два альтернативних підсценарії:
• Продовження відправки ВЯП на переробку в Росію, де з ВЯП екстрагують всі енергетично корисні ядерні компоненти, як то уран і плутоній, а в Україну повертаються залишки у вигляді високоактивних відходів. Для захоронення цих залишкових відходів в Україні має бути відбудована відповідна інфраструктура.
• Захоронення ВЯП у спеціальному геологічному сховищі.
2. Визнання державою ВЯП як цінного енергетичного ресурсу для ядерних реакторів майбутнього.

З точки зору політичних і економічних аспектів перша група сценаріїв – це суцільні втрати, причому як прямі витрати, так і втрати перспектив.

Друга група сценаріїв – це точно відкрите вікно шансів, як політичних так і економічних. Головне – не пропустити і використати ці шанси повною мірою.

Стосовно екологічних аспектів, то будь-який із сценаріїв несе певні ризики. І, тому, задача за будь-якого сценарію розвитку, що обере Україна як держава, мінімізувати ці ризики на етапі планування і звести їх до прийнятного рівня на етапі реалізації.

Побудова ЦСВЯП відноситься безпосередньо до сфери національної безпеки України, створюючи стратегічний довготривалий запас ядерного палива. Наявність ЦСВЯП є необхідним елементом і певним мотиватором створення власного ЯПЦ, що є додатковою запорукою енергетичної незалежності України.