Чи можна законом зменшити дозу опромінення?

В якості новорічного подарунку під ялинку 28 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».

Згідно цього Закону:

1. із статті 2 Закону України 27 лютого 1991 року №791а-XII "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" виключений пункт 4, яким визначена зона посиленого радіологічного контролю (так звана 4-а зона), а також змінено порядок перегляду меж зон радіоактивного забруднення
2. із Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виключена стаття 2, що містила визначення критеріїв зон радіоактивно забруднених територій.

Одразу стосовно закону №796-XII. Справа в тім, що критерії визначення зон радіоактивно забруднених територій містились у двох згаданих вище законах: статті 2 закону №796-XII і статті 2 закону №791а-XII. Як результат - абсолютно логічний крок законодавця, навіть дещо запізнілий, з виключення зайвого дублювання ідентичних положень в різних законодавчих актах. Тобто тут немає предмета для обговорення.

Четверта зона

З виключенням пункту 4 зі статті 2 закону №791а-XII ситуація не така однозначна.

Дійсно, запропоновані зміни, якими виключено саме визначення зони посиленого радіологічного контролю (так званої 4-ї зони), можна розглядати як законодавче реагування на очевидне поліпшення радіологічної обстановки на радіаційно-забруднених територіях. Період напіврозпаду основних складових "чорнобильського" радіоактивного забруднення ¹³⁷Cs і ⁹⁰Sr складає біля 30 років, а значить їх присутність в екоценозі на сьогодні зменшилась принаймні удвічі з моменту аварії.

Результати регулярних дозиметричних паспортизацій теж свідчать про суттєве зменшення доз опромінення населення на забруднених територіях. За опублікованими на сьогодні офіційними даними про стан опромінення у населених пунктах з переліку, визначеному постановою Кабінету Міністрів від 23.07.1991 №106, не дивлячись на високий рівень консервативності методології дозиметричних оцінок, більшість населених пунктів (а це 90%) можна вивести за межі зон радіоактивного забруднення (http://goo.gl/mCQYRF).

Логічним наслідком в такій ситуації мало б бути позбавлення статусу належності окремих населених пунктів до зон радіоактивного забруднення на основі визначених критеріїв. Натомість Верховна Рада добивається начебто схожого, хоча і не сповна, результату завсім іншим незвичним шляхом, а саме, через скасування 4-ї зони, що фактично є зміненням критеріїв зонування.

Хоча цей прийом і дає підстави на скорочення кількості населених пунктів, що відносяться до радіоактивно-забруднених територій, але найдивнішим є те, що поділ населених пунктів на зони визначений постановою Кабінету Міністрів від 23.07.1991 №106, яка не кореспондується з результатами дозиметричної паспортизації. Так з моменту набуття постановою чинності список населених пунктів у ній зазнав незначних змін (зокрема, постанова Кабінету Міністрів від 12.05.2004 №622), які непорівняні із суттєвими змінами радіаційної обстановки і рівнів опромінення населення, що відбулися за цей же час.

Розподіл населених пунктів по зонах радіоактивного забруднення у відповідності до постанови Кабінету Міністрів від 23.07.1991 №106 та згідно критеріїв, встановлених у Законі України, за даними дозиметричної паспортизації 2011 року 

Дозовий діапазон, мЗв/рік	Постанова КМУ № 106 від 23.07.1991			Паспортизація - 2011
зона		%	НП	%	НП
0.5	без обмежень	0.0	-	90.0	1967
0.5 - 1.0	4	59.3	1283	8.3	165
1.0 – 5.0	3	38.4	830	1.7	31
> 5.0	2	2.3	50	0.0	0
ВСЬОГО		100.0	2163	100.0	2163

Скорочення кількості населених пунктів через фактичну заміну критеріїв зонування чимось нагадує виверт із заміною мірила (або лінійки) з іншою шкалою, де замість сантиметрів дюйми - з одного боку можна сказати, що у числах довжина (або площа) зменшилась, а з іншого розумієш - фактично нічого не змінилось. Тобто повний дуалізм, або задовільна відповідь знайдеться для кожного.

Що ми зрештою отримали

Шляхом скасування критерію 4-ї зони можна позбавити 1283 населених пункти (з переліку постанови КМУ №106) статусу приналежності до зони посиленого радіологічного контролю. Але при цьому згідно ж цієї постанови залишається 830 населених пунктів у 3-й та 50 - у 4-й зонах.

Що маємо насправді

З іншого боку, за результатами дозиметричної паспортизації України 2011 року за межами зон радіоактивного забруднення опинились вже 1967 населених пунктів. Можна не сумніватись, що на початок 2015 року ця цифра ще більша. В 2-й зоні вже не маємо жодного населеного пункту, а в 2-й і 3-й зонах сумарно - 196.

Тобто результати паспортизації однозначно свідчать про те, що для переважної частини забруднених територій аварія, з огляду на поточні радіологічні показники, закінчилась. Цей висновок не розповсюджується на медичні наслідки щодо постраждалого населення - це питання спостереження на декілька поколінь.

Висновки

В цілому появу цього закону треба вітати, як намагання руху в правильному напрямку, а саме - на відновлення повноцінного життя після аварії. Тому думка авторів закону зрозуміла - нарешті привести поділ населених пунктів по зонах радіоактивного забруднення у відповідність до радіаційної обстановки. Можливо автори ще керувались міркуваннями бюджетної економії.

Але чи досягли вони бажаного результату? Чи зроблене це у правильний спосіб? На жаль на обидва питання відповідь одна - НІ.

Даруйте, але на думку спадає порівняння зі студентом, який звідкись знає правильну відповідь задачі на контрольній, але не знає правильний спосіб її вирішення. Яку оцінку в такому випадку він заслуговує?

Що треба робити?

1. Не чіпати критерії зонування, повернувши 4-у зону до тексту закону. Логіка введення свого часу критерію зони посиленого радіологічного контролю чітка і зрозуміла, а ось логіка відмови від цього критерію - неочевидна і непрозора, а скоріше - просто відсутня. Для того щоб з конкретного населеного пункту зняти статус належності до зони посиленого радіологічного контролю треба застосовувати наявний порядок перегляду цього статусу, але не відміняти сам критерій.
2. Виключити з критеріїв зонування величину щільності поверхневого радіоактивного забруднення, яка не корелює із сумарною дозою "чорнобильського" опромінення людини. Залишити в законі виключно дозові критерії. Національна комісія з радіаційного захисту населення України (НКРЗУ) ще в 2011 році рекомендувала вилучити щільність поверхневого забруднення з критеріїв зонування.
3. Нарешті привести постанову Кабінету Міністрів від 23.07.1991 №106 в частині поділу населених пунктів на зони радіоактивного забруднення у відповідність до результатів дозиметричної паспортизації України на базі дозових критеріїв зонування.
4. Повернути і посилити статус НКРЗУ як вищого незалежного колегіального науково-експертного дорадчо-консультативного органу з питань протирадіаційного захисту та радіаційної безпеки населення України. N.B. Якщо б цей законопроект проходив належну експертну оцінку через НКРЗУ, то цього конфузу можна було б уникнути.

О.Бондаренко

член НКРЗУ