Чи придатне місто Чорнобиль для проживання людей з огляду на радіологічний фактор?

"Життя продовжується"
Клімакович Віталій
2002 р.н.  (zhytomyr.info)

Саме так по суті було поставлене ключове питання прес-конференції, організованої Главкомом 15.08.2012. Інформаційним приводом стало звернення 35 колишніх мешканців м. Чорнобиль до Прем'єр-Міністра України, яке отримало певний відгук ЗМІ. На прес-конференцію серед інших експертів запросили і мене. Формат прес-конференції не давав змогу викласти ґрунтовні наукові аргументи, тому з метою сприяння дискусії із зазначеного питання в дусі дотримання фактичного стану справ і збалансованих суджень, вже після прес-коференції я вирішив додати свої особисті коментарі, на які мені дає право освітньо-кваліфікаційний рівень і досвід практичної роботи (див. нижче витяг з автобіографічної довідки).

Отже, будучі фахівцем з радіаційного захисту, торкатимусь у першу чергу і в основному радіологічного фактору, саме за яким свого часу було проведене зонування радіоактивно забрудненої території України (див. статті 2 із Законів України [1, 2]).

Зовнішнє опромінення персоналу

Основним загальноприйнятим у світі радіологічним показником є індивідуальна доза опромінення в перерахунку на 1 календарний рік. Основним прямим джерелом індивідуального опромінення в зоні відчуження включно з містом Чорнобиль є дані індивідуального дозиметричного контролю (ІДК) персоналу підприємств, що проводять там свою діяльність. Так ось за даними реєстру ІДК Чорнобильського радіоекологічного центру (директором якого я мав честь працювати у період 2005-2011 років) починаючи з 2001 року середня річна індивідуальна доза зовнішнього опромінення персоналу (а це в різні роки від 3 до 7 тисяч працівників) коливалась в межах 0.9 – 1.2 мЗв (мілізіверт).

Для прикладу представлений на графіку багаторічний тренд індивідуальних і колективних доз, а також кількості персоналу зони відчуження (за виключенням персоналу Чорнобильської АЕС, яка має власну службу радіаційного контролю, що обслуговує власний персонал, контрактників і відвідувачів). На графіку доза за 2009 рік представлена без врахування даних листопада-грудня.

Як видно з графіку, безумовно є окремі випадки, коли максимальна доза у 3 – 10 разів перевищує середню. Тут треба розуміти, що мова йде про професійне опромінення, тобто отримане вже за межами міста на робочих місцях, пов'язаних з планованим поводженням з радіоактивними матеріалами з вищими рівнями активності, що розташовані у безпосередній близькості до Чорнобильської АЕС. Група таких людей відносно невелика – це десятки осіб, але зазначені максимальні дози взагалі отримують одиниці. Крім того навіть максимальні дози останніми роками не перевищують встановлені нормативні межі опромінення для професіоналів – 20 мЗв на рік.

Щоб там не було, середня доза зовнішнього опромінення за даними ІДК характеризує рівень опромінення людей за час їх перебування (а точніше - їхніх дозиметрів) у зоні відчуження. Цей час перебування у більшості випадків майже дорівнює цілому року за виключенням часу відпустки.

Але основний інтерес в аналізі представлених даних полягаю у тому, що вимірювана середня річна індивідуальна доза зовнішнього опромінення персоналу не є чисто професійною дозою, а насправді є сумою трьох складових:

1. професійного опромінення на радіаційно-небезпечних робочих місцях (стосується лише частини персоналу зони відчуження),
2. "чорнобильського фонового" опромінення (тобто від джерел чорнобильського походження у навколишньому середовищі) і
3. природного опромінення.

Остання складова у середньому на теренах України (включно із зоною відчуження) складає приблизно 1 мЗв/рік, тобто з точністю до похибки вона становить таку ж саму величину, що й середня річна індивідуальна доза зовнішнього опромінення персоналу!

Внутрішнє опромінення

Опромінення людини визначають як внутрішнє і зовнішнє в залежності від того, де знаходиться джерело опромінення: ззовні тіла або всередині тіла (див., наприклад, глосарій МАГАТЕ).

Внутрішнє опромінення формується в основному за рахунок надходження радіоактивності до організму людини через продукти харчування, включно з питною водою, і через вдихання радіоактивних речовин.

Дані щодо внутрішнього опромінення персоналу відсутні: тобто щорічна обов'язкова форма звітності 10-РТБ-3 не містить такого показника. Єдине, що систематично робиться для моніторингу внутрішнього опромінення – це щорічне вимірювання вмісту ¹³⁷Cs у організмі працівників під час медичного огляду. З точки зору відстеження цим методом надходження радіонуклідів інгаляційним (дихальним) шляхом, що могло б бути пов'язане з професійною діяльністю, це марна справа. Але з іншого боку маємо джерело загальногігієнічної інформації. Так ось останніми роками приблизно 3/4 персоналу демонстрували індивідуальний вміст ¹³⁷Cs у організмі нижчий за можливості виявлення приладу, а це приблизно 600 Бк. З іншого краю декілька осіб щорічно показують перевищення контрольного рівня у 5000 Бк.

Єдина група працівників, яка забезпечена ІДК внутрішнього опромінення – це працівники, які задіяні у проекті побудови "Нового безпечного конфайнменту" (НБК або Саркофаг-2). Група ця непоказова через те, що відносно невелика і складається переважно з контрактників, які найняті за межами зони, працюють на майданчику та знаходяться на обліку ІДК Чорнобильської АЕС, і залишають зону відчуження із закінченням свого контракту.

Тому варто звернутися до радіологічних показників тих факторів (представлені за даними багаторічних спостережень Чорнобильського радіоекологічного центру), що формують дозу внутрішнього опромінення при проживанні у Чорнобилі, зокрема:

• Середньорічна концентрація ¹³⁷Cs у повітрі в м. Чорнобиль приблизно складає 2*10^-5 Бк/м³, а максимальне значення концентрації у нетривалі періоди часу досягає 2*10^-4 Бк/м³.
• Середньорічна концентрація ¹³⁷Cs і ⁹⁰Sr у воді річки Прип'ять у створі м. Чорнобиль стабільна і останніми роками знаходиться на 70 і 150 Бк/м³, відповідно (сумарно розчинена і зависла форми).
• Середньорічна концентрація ¹³⁷Cs і ⁹⁰Sr у воді питного призначення з підземних джерел в районі Чорнобиля – 3 – 4 Бк/м³.

Порівняння з допустимими рівнями

Для оцінки ступеню небезпеки наведених радіологічних факторів до аналізу варто залучити нормативні межі, що встановлені для доз опромінення і для концентрацій радіонуклідів у різних речовинах, що оточують людину або ж якими людина користується, а також для порівняння рівні природного опромінення населення. Результат такого порівняння виглядає таким чином:

Радіологічні показники проживання у м. Чорнобиль (з відрахуванням професійного і природного опромінення)		Фактичний середній показник у Чорнобилі	Ліміт дози або допустиме значення для населення
Доза зовнішнього опромінення, мЗв		0.1 (*)	1 (****)
Доза внутрішнього опромінення, мЗв		Дані відсутні
Концентрація 137Cs у повітрі, Бк/м3		2*10‑5	0.8
Концентрація у питній воді, Бк/м3	137Cs	4 (**)	100 000
	90Sr	4 (***)	10 000
Вміст 137Cs у організмі людини, Бк/кг		10	435 (*****)

Примітки:

(*) Прямі дані відсутні. Доза зовнішнього опромінення при проживанні у м. Чорнобиль, розрахована як номінальна різниця між даними ІДК і рівнем зовнішнього природного та професійного опромінення, і знаходиться в межах 0.1 мЗв/рік. Строго кажучи, ця оцінка не достатньо коректна: фактично вказану величину неможливо визначити при використанні існуючої методології ІДК.

(**) Концентрація ¹³⁷Cs у воді в річці Прип'ять - 70 Бк/м³ (ця вода не вживається як питна).

(***) Концентрація ⁹⁰Sr у воді в річці Прип'ять - 150 Бк/м³ (ця вода не вживається як питна).

(****) Сума зовнішнього і внутрішнього опромінення.

(*****) Постійний вміст ¹³⁷Cs такої величини приблизно відповідає 1 мЗв/рік при пероральному надходженні, враховуючи дозовий конверсійний коефіцієнт з [4].

Трансуранові елементи (ізотопи плутонію 238, 239, 240 і 241, а також ²⁴¹Am) не приведені в цьому аналізі через те, що можливе опромінення від них на декілька порядків нижче ніж поточне опромінення від ¹³⁷Cs і ⁹⁰Sr.

Підсумовуючи наявні фактичні дані неможливо стверджувати про виявлення будь-якого значного опромінення людей від джерел чорнобильського походження саме при проживанні у м. Чорнобиль.

Забруднення території і опромінення населення в зоні відчуження

Для радіологічної оцінки території зони відчуження у першому наближенні варто скористатися картою забруднення. Наведена карта-схема щільності забруднення ¹³⁷Cs території зони відчуження станом на 01.12.2002.

Для оцінки зовнішнього опромінення людини, яка б проживала на території радіоактивного забруднення варто скористатись конверсійним коефіцієнтом з [3, 4]. Враховуючи, що дозі зовнішнього опромінення 1 мЗв/рік відповідатиме щільність забруднення приблизно у 1000 кБк/м², можна побачити, що вже у 2002 році м. Чорнобиль знаходилось між ізолініями 200 і 400 кБк/м². Звісно, що на сьогодні ситуація ще більше поліпшилась за рахунок природного розпаду ¹³⁷Cs. На сьогоднішній день м. Чорнобиль знаходиться на ізолінії 0.2 мЗв/рік зовнішнього опромінення людини за умови постійного проживання на території радіоактивного забруднення. Окрім того, відомим фактом є те, що очищення урбанізованого середовища, яким є м. Чорнобиль, відбувається значно швидше природного за рахунок діяльності людини. Тому у самому місті цей оцінений рівень опромінення значно нижче.

Природне опромінення

Для адекватного сприйняття оцінених рівнів опромінення при проживанні у м. Чорнобиль варто тримати у полі зору існуючі рівні опромінення від джерел природного походження. За даними НКДАР ООН середні по світу показники природного опромінення виглядають наступним чином (мЗв/рік) (див., наприклад, тут):

Внутрішнє опромінення	1.55
Зовнішнє опромінення	0.87
Сумарне опромінення	2.42

Але у деяких країнах у тому числі європейських (включно з Україною) ці рівні набагато вище. Нижче на рисунку представлений розподіл сумарної дози (і її складових) природного опромінення для більшості країн Європи (див. тут).

Зонування території

На додаток представлена карта радіоактивного забруднення території дає уяву про ділянки території, що першочергово перспективні при поверненні господарський обіг. Як можна побачити це південна частина зони, західна ділянка навколо залізничної станції Вільча і північний виступ у сторону Білорусі. Саме з таких міркувань свого часу державною адміністрацією зони відчуження (нині – Державне агентство з управління зоною відчуження) була складена карта функціонального розподілу території зони відчуження і зони безумовного обов'язкового відселення (наведена нижче). Цією картою запропоновано поділ території на три зони: промислову (І), буферну (ІІ) і селітебну (ІІІ).

Саме цю карту доцільно взяти за основу майбутнього освоєння території зони відчуження.

Передумови переходу до фази відновлення

Основною передумовою для початку освоєння зони відчуження є навіть не радіологічний стан, а те що життєдіяльність людини в зоні відчуження ніколи не припинялась, зокрема:

• Основою життєдіяльності на сьогодні в зоні є проекти з поводження з радіоактивними відходами, побудови Саркофага-2 і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС (це декілька тисяч постійних робочих місць);
• Здійснюється бізнесова діяльність: на комерційній основі відбувається вивезення деревини і металобрухту, а також торгівельна діяльність тощо;
• Самопоселенці завжди жили в зоні відчуження;
• Потроху з’являються нові поселенці в Чорнобилі;
• Щорічно допускається кілька десятків тисяч відвідувачів з особливим з піком на поминальні дні.

Основними складовими можливості переходу до відновлювальної фази в ліквідації наслідків Чорнобильської аварії є:

• рівень знань про рівні фактичного радіоактивного забруднення довкілля, формування опромінення людини, яка проживає в умовах радіоактивного забруднення, радіобіологічної дії іонізуючого випромінення на людину;
• знання радіологічних показників, які іноді називають радіоекологічним станом;
• наявність законодавчо установлених критеріїв звільнення території від регулюючого контролю;
• економічна здатність і доцільність забезпечення такого переходу;
• наявність правових механізмів забезпечення такого переходу, зокрема з використанням правових механізмів Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»  [5];
• політична воля і громадська підтримка.

Можна стверджувати, що на сьогоднішній день не бракує в повній мірі жодного з вказаних вище компонентів (можливо окрім останнього), щоб почати і здійснити перехід до нормального життя значної частини території зони відчуження, включно з містом Чорнобиль.

Але і в соціумі теж відбуваються зрушення щодо відношення до повернення на покинуті землі. Яскравим свідченням того є згадане звернення 35 мешканців Чорнобиля до Прем'єра.

За повідомленнями ЗМІ у парламенті також не виключають, що до Чорнобиля знову повернуться виселенці. Так, зокрема, Голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Анатолій Семинога розповів у коментарі УНН, що теоретично можливе повернення українців у Чорнобиль, але це потрібно вирішувати з кожною сім’єю окремо.

Освоєння територій

Насправді чого бракує у вирішенні багатьох чорнобильських питань так це позитивного мислення, але за спостереженнями соціологів і медиків за післяаварійні роки у багатьох людей розвинувся нічим не стримуваний (а іноді штучно підтримуваний) синдром "жертви Чорнобиля". До того ж значній частині населення притаманні патерналістські уподобання. Негативне мислення - це саме той спадок Чорнобиля, що треба долати.

Наприклад, якщо поставлене у заголовок питання формулювати у площині "Можна чи не можна повертатись у Чорнобиль?", то це буде яскравим прикладом негативного мислення, що в своїй основі ґрунтується на почутті невпевненості. Напроти, позитивне мислення відштовхується від іншого діалектичного протиріччя і, таким чином, виступає джерелом розвитку, а саме: "Потрібно чи не потрібно повертатись у Чорнобиль?". Тоді наступним запитанням буде: "Як це зробити?".

Прикладів позивного мислення багато, але їх треба вміти розгледіти і розвивати далі. До таких прикладів можна віднести, зокрема:

• Проект Арини Агеєвої "Ревіталізація Чорнобильської зони. Розробка об'єктів туристичної інфраструктури".
• Пропозиції О.Бондаренка "Освоєння земель Чорнобильської зони відчуження – проектуємо майбутнє разом!"

Практичний рух з реалізації ідеї відновлення Чорнобиля потрібно з чогось починати. Ось лише деякі кроки з пост-чорнобильського освоєння і відновлення Півночі України:

• Кардинальний перегляд переліку населених пунктів зон радіоактивного забруднення поза межами зони відчуження (цей процес вже іде повним ходом під контролем Кабінету Міністрів України).
• Підготовка законодавчого акта про завершення Чорнобильської аварії і початок переходу до відновлювальної фази (у відповідності до нормативної класифікації фаз радіаційних аварій).
• Першочергове виведення м. Чорнобиль за межі зони відчуження з введенням “цивільної” місцевої влади, з подальшим освоєнням н.п. Вільча і Поліське.
• Невідкладна розробка і початок реалізації програми освоєння покинутих земель зони відчуження, що звільнені від регулюючого контролю.

В якості епілогу

Старші мої доньки вже були в Чорнобилі, у повнолітньому віці. В мене є мрія вільно приїхати з моїм молодшим сином в Чорнобиль до виповнення йому 18 років …

Посилання

1. Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 року № 791а-XII (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12)
2. Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12)
3. О.О. Бондаренко. Зона відчуження – фактор радіаційного ризику для населення. СЕС – профілактична медицина, №2, 2005, с. 88-95.
4. Балонов М.И., Барковский А.Н., Брук Г.Я. и др. Радиационный мониторинг облучения населения в отдаленный период после аварии на Чернобыльской АЭС. ТС проект RER/9/074, МАГАТЭ, Вена, Австрия, 2007.
5. Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 року № 1908-III (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1908-14)

Автор

О.Бондаренко

Витяг з автобіографії (в контексті даної публікації):

• 1980 - випускник фізичного факультету Київського Державного Університету ім. Тараса Шевченка за спеціальністю – ядерна фізика, кваліфікація - експериментальна ядерна фізика, м. Київ.
• 2002 - диплом доктора біологічних наук (спеціальність радіобіологія) за успішний захист дисертації на тему "Проблеми дозиметрії внутрішнього опромінення людини трансурановими радіонуклідами", м. Київ.
• 2002-2005 - заступник директора – начальник служби радіаційної безпеки державного спеціалізованого науково-виробничого підприємства "Чорнобильський радіоекологічний центр", м. Чорнобиль, обов'язки: керівництво службою радіаційної безпеки на території Чорнобильської Зони відчуження і Зони безумовного (обов'язкового) відселення.
• 2005-2011 – директор державного спеціалізованого науково-виробничого підприємства "Чорнобильський радіоекологічний центр", м. Чорнобиль, обов'язки: виконання регламенту радіаційно-дозиметричного контролю і радіоекологічного моніторингу Чорнобильської Зони відчуження і Зони безумовного (обов'язкового) відселення.