Чи вже непотрібна Україні Національна Комісія з радіаційного захисту населення?

Під ширмою намірів адміністративного реформування України відбувається пряма спроба скасувати Національну Комісію з радіаційного захисту України (НКРЗУ). Саме це прописано проектом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України …» від 16.03.2012 №10219. Варто відзначити, що цей законопроект "вагою" у 73 сторінки вже пройшов, як зазвичай безболісно і непомітно, перше читання 5 червня 2012 року.

У поки чинних редакціях Законів України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" і "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що

• критерії, за якими провадиться розмежування категорій зон, встановлюються НКРЗУ, а
• межі зон встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків НКРЗУ.
• Також допустимі рівні вмісту радіонуклідів у продуктах харчування та сільськогосподарській продукції затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Національною комісією радіаційного захисту населення України.

Що ж нового пропонує цей законопроект стосовно галузі радіаційного захисту населення України? Да нічого, окрім єдиного - усуває єдине незалежне утворення (НКРЗУ) від перегляду і узгодження критеріїв і меж зон радіоактивного забруднення, а також погодження допустимих рівнів радіаційного захисту населення України.

Наповненням цього законопроекту (що називається для прикриття істинних намірів), як зазначає у своїх висновках до нього Головне науково-експертного управління, є: «у результаті цього чимало його новел зводиться до штучної заміни у відповідних законодавчих актах формулювань, у яких згадується "спеціально уповноважений орган виконавчої влади" у певній сфері, на формулювання "центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування ...” або “реалізує державну політику” у відповідній сфері.»

Годі й думати, що однинокому народному депутату (а саме пан Ю.Мірошниченко виступає єдиним ініціатором законопроекту) навіть з усіма своїми помічниками прийде на думку і буде під силу виконання такої рутинної непримітної неблагодарної роботи та й ще в таких обсягах: 73 сторінок законопроекту охоплюють своїми змінами 2 Кодекси і 37 Законів України! Як казали древні - шукайте кому це вигідно.

Окрім того, варто зазначити, що пропозиції законопроекту прямо суперечать або не узгоджуються з низкою важливих документів, зокрема:

1. Вилучення положень про НКРЗУ напередодні завершення довготривалих і кропітких робіт з перегляду меж зон радіоактивного забруднення прямо суперечить пункту 1.3) Указу Президента України № 937/2010 від 11 жовтня 2010 року "Про заходи, пов'язані з 25-ми роковинами Чорнобильської катастрофи": "3) забезпечити перегляд у встановленому порядку на основі експертних висновків Національної комісії з радіаційного захисту населення України, Національної академії наук України, відповідних центральних органів виконавчої влади меж зон радіоактивно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи територій;"
2. Пунктом 2 Постанови Верховної ради України № 1630-VI від 6 жовтня 2009 року встановлено, що одним з основних завдань НКРЗУ є: визначення критеріїв встановлення зон радіоактивно забруднених територій та розроблення пропозицій щодо заходів протирадіаційного захисту населення, персоналу, навколишнього природного середовища в цих місцевостях.
3. У своєму висновку до проекту Закону Головне науково-експертне управління прямо заперечує вилучення положень стосовно Національної комісії з радіаційного захисту населення України (абз. 4 стор. 14): "1. Викликає зауваження вилучення із статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" положень про Національну комісію з радіаційного захисту населення України. Зазначена комісія здійснює свої повноваження на підставі Положення про Національну комісію з радіаційного захисту населення України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 6 жовтня 2009 року № 1630-VI, і є постійно діючим вищим незалежним колегіальним науково-експертним дорадчо-консультативним органом з питань протирадіаційного захисту та радіаційної безпеки населення України. Вважаємо, що вилучення згадки про цю комісію із Закону без прийняття рішення про її ліквідацію є безпідставним. Аналогічне зауваження стосується й змін до статті 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (пункт 5 розділу І проекту)."

Висновки

Подальше посилення рівня радіаційної безпеки при використанні ядерної енергії неможливо лише за рахунок підвищення фінансування найсучасніших технічних заходів. Більш того, досвід світового прогресу не дає надійних підтверджень тезі щодо зростання безпеки в результаті індустріального і інформаційного розвитку людства. Навіть навпаки, по мірі прискорення науково-технічного прогресу людство все частіше стикається з його катастрофічними наслідками.

Глибока наукова основа прийняття державних рішень у сфері використання ядерної енергії є невід'ємною складовою забезпечення радіаційного безпеки на національному рівні. Натомість прийняття таких рішень без належної науково-експертної підтримки, як показує нещодавня історія Чорнобиля і Фукусіми, може мати фатальні наслідки, а вартість помилок у такій чутливій для України сфері, як радіаційна безпека населення, може бути надзвичайно тяжкою.

Тому, для посилення рівня радіаційної безпеки на часі найважливішу роль відіграють рівень суспільної довіри до прийнятих рішень (що базується у першу чергу на іміджі тих, хто їх приймає), рівень знань, що використовується при прийнятті цих рішень, відсутність прямої (особистої або корпоративної) зацікавленості при прийнятті цих рішень тощо.

Саме останнім вимогам у найбільш повній мірі відповідає утворена Верховною Радою НКРЗУ (постанова Верховної Ради Української РСР «Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи» від 1 серпня 1990 року № 95-ХІІ).

На противагу такому підходу в проекті Закону України №10219 підготовка експертних рішень (висновків), на підставі яких межі зон встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України, покладається виключно на державні органи (МОЗ, МНС, Мінекоресурси та Мінагропрод) та Національну академію наук. Водночас зазначені державні органи (організації, установи) є співвиконавцями дозиметричної паспортизації України, на підставі результатів якої готуються експертні висновки, встановлюються (переглядаються) межі зон радіоактивного забруднення. Підготовка експертних висновків організаціями, що проводили паспортизацію, порушує базовий принцип будь-якої експертної діяльності – принцип незалежності експерта. Крім того, положеннями про відповідні міністерства не передбачено повноважень щодо здійснення експертизи радіологічного стану населених пунктів. Фактично організація прийняття рішення, що прямо стосується радіологічної безпеки широких кіл населення України, у відсутності незалежного авторитетного оцінювання результатів, що лягають в основу цього рішення, суперечить здоровому глузду, а також національним і міжнародним підходам в сфері безпеки.

Саме в такій ситуації перевагу з точки зору наукової об'єктивності, всебічності розгляду, незалежності і незаангажованості в прийнятті ключових рішень стосовно радіологічної безпеки України має НКРЗУ, оскільки Комісія об’єднує фахівців широкого кола наукових дисциплін, а її члени здійснюють свою роботу в Комісії повністю на громадських засадах, не отримуючи винагороду.

В умовах, коли сучасна реорганізація органів центральної влади України супроводжується адміністративними, кадровими і ресурсними перерозподілами і скороченнями, які торкаються, в тому числі, і сфери забезпечення та контролю радіаційної безпеки та радіаційного захисту в Україні, виникають також об’єктивні підстави і потреба для посилення ролі НКРЗУ як консолідуючого незалежного позавідомчого науково-експертного утворення.

Саме тому пропозиції законопроекту №10219 з усунення НКРЗУ від прийняття складних рішень з довготерміновими наслідками не можна вважати обґрунтованим і, навіть, доцільним.

Джерело:

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=42853