Бомби Паломарес: Іспанія чекає від США завершення дезактивації

Сонячним ранком в 1966 році два літаки ВПС США зіткнулися і чотири ядерні бомби впали біля села Паломарес (Palomares) в південній Іспанії. Ядерного вибуху не відбулося, але плутоній був розкиданий на великій площі - Іспанія і до тепер просить США завершити очищення забрудненої території.

В Уряді США ядерний інцидент з втратою ракет-носіїв зазвичай називають "Зламана стріла" ("Broken Arrow") і, отже, 17 січня 1966 року село Паломарес отримало чотири таких пристрої.

На висоті 9.5 км американський бомбардувальник B-52G зіткнувся з літаком-танкером KC-135 (під час рутинної повітряної дозаправки паливом у повітрі) і розвалився. Три водневі бомби, що були на борту бомбардувальника, упали прямо на або біля Паломарес, четверта - близько 9 км від берега в Середземному морі.

Дізнайтеся більше

• Дивитися відео про Паломарес на сайті радіо PRI's The World спільного виробництва BBC World Service, Public Radio International і WGBH в Бостоні

• Паломарес і водневі бомби

Маноло Гонсалес каже, що він стояв тоді на вулиці, коли почув потужний вибух. "Я подивився вгору і побачив цю величезну вогняну кулю, що падає з неба", каже він. "Два літаки розлетілися на шматки". Гонсалес бачив як одна половина палаючого бомбардувальника врізалась у землю біля місцевої початкової школи - де його дружина працювала викладачем. "Я полетів через все місто на моєму скутері", говорить він. "Літак ледь не влучив самісінько у школу". Насправді, того ранку ніхто на землі не постраждав. Місцеві жителі називають це єдиною  позитивною частиною цієї історії.

Американським льотчикам не так пощастило. Всі четверо членів екіпажу на заправнику загинули і три з семи чоловіків на B-52 теж загинули (чотирьом іншим вдалося витягти безпечно).

Військовослужбовці ВМС США вивчають ядерний заряд №4, що був піднятий з морського дна, 1966

Це був розпал холодної війни. В операції під кодовою назвою "Хромовый купол" ("Chrome Dome"), у намірі втримати перший удар від Радянського Союзу США тримали цілодобово в повітрі від 12 до 24 бомбардувальників В-52 з ядерними зарядами.

Існували різні траєкторії польоту B-52 в різних частинах світу. B-52, що зазнав аварії над Паломарес летів південним маршрутом, в петлі зі своєї бази в Північній Кароліні через все Середземномор'є. Літак-заправник вилетів із сусідньої бази на півдні Іспанії для дозаправки, перш ніж B-52 ліг би на зворотний шлях до США. Саме тоді сталася катастрофа.

Карта постраждалих районів від падіння бомб і результуюче забруднення в Паломарес, Іспанія

Результат був би незрівнянно гірше, якби бомби були у стані, готовому для застосування. На щастя цього не трапилось, отже обійшлося без ядерних вибухів.

У теорії, парашути прикріплені до бомби мали б акуратно посадити їх на землю, запобігаючи забрудненню внаслідок руйнування, але два з парашутів так і не відкрились.

Через кілька днів після аварії, пляж у Паломарес став місцем проведення масштабної військової операції за участю близько 700 американських військовослужбовців ВМС і науковців. Їх мета - знайти і знешкодити ядерну зброю.

Операція дезактивації

• 700 американських вчених і військовослужбовців ВПС були задіяні для пошуку бомб та дезактивації
• Три дюйма верхнього шару ґрунту знято, запечатано у 4810 бочок і відправлено у сховища в США
• 20 кораблів, у тому числі тральщиків і підводних апаратів, розгорнуті ВМС США, щоб знайти відсутні бомби в море
• Вартість морського пошуку склала більш ніж 10 млн. доларів
• Щорічні медичні огляди після цього для жителів, моніторинг ґрунту, води, повітря та врожаю місцевих сільськогосподарських культур

Дві бомби, що впали на землю без розкритих парашутів, розбилися при ударі, в результаті чого розсіявся радіоактивний високотоксичний пил плутонію - головна небезпека для тих, хто може вдихнути його.

"Те, що вони вирішили зробити, це видалити забруднений ґрунт з найбільш забруднених ділянок", говорить Барбара Моран, автор книжки "День, коли ми втратили водневу бомбу" (Barbara Moran, The Day We Lost the H-Bomb). Вони буквально зішкрібали перші три дюйми верхнього шару ґрунту, запечатали його у бочки і відправили назад у сховища в США. «У них був план на місці", говорить Моран. "Але це повинно було відбутися на хорошому пласкому шматку землі десь у США, але не на чужій землі, де ніхто не говорив по-англійськи і були всі ці фермери та кози, що блукають навколо".

Щойно дезактивація розпочалася, уряди США та Іспанії вдалися до намірів переконати світ, що жодної небезпеки не було. Посол США Біддл Дюк навіть приїхав з Мадрида, щоб поплавати перед телекамерами.. Відповідаючи на запитання кореспондента на місці події, якби він виявив ніякої радіоактивності у воді, Дюк відповів зі сміхом: "Якщо це радіоактивність, я люблю її!"

Сенатор Біддл після купання на пляжі Паломарес

У той час, як дві бомби розбилися при ударі, одна благополучно приземлилася. Всі ці три пристрої були знайдені впродовж 24 годин. Але з приводу четвертого виник певний переляк через те, що його при зниженні віднесло у море, і цей пристрій став відомим як «втрачена» воднева бомба.

ВМС США направили більше 20 суден, у тому числі тральщиків і підводних апаратів, в намаганні знайти його. "Розробка цих бомб проводилась у повній таємниці", говорить Барбара Моран. "Коли вони займалися пошуками, то навколо було повно радянських кораблів-шпигунів, що мали технології для проведення підводних робіт".

Чотири місяці потому, як дезактивація землі поступово завершувалась, відсутню бомбу, нарешті, було піднято на борт військового корабля США з глибини 2850 футів (869 м). Барбара Моран говорить, що загальна вартість морського пошуку ВМС США перевищила 10 млн. доларів, що стало найдорожчою рятувальною операцією в історії ВМС США на цю дату.

У самому Паломарес США і Іспанія домовилися про фінансування щорічних медичних перевірок жителів, а також моніторингу ґрунту, води, повітря і врожаю місцевих сільськогосподарських культур. Протягом багатьох років з того часу не з'явилося доказів того, що хтось захворів у результаті аварії. Їжа та вода залишаються чистими.

Помідори були важливою сільськогосподарською продукцією в Паломарес у 1960. Сільськогосподарські працівники збирають помідори в Паломарес.

Таким чином, майже всі забули про Паломарес. Крім власне народу Паломарес. І це тому, що під час дезактивації деякі ділянки забруднення були пропущені. Хосе Марія Херера місцевий журналіст, який розслідує аварію з 1980 року. Він нещодавно стояв на хребті з видом на одну з трьох ділянок загальною площею 100 акрів (40 га) під охороною, яка все ще залишається забрудненою.

"Це кратер, де одна з бомб впала", говорить він. "Ви могли б витягти принаймні половину фунта (1 фунт = 453,6 г) плутонію з ґрунту звідти ще й сьогодні."

Насправді, скільки плутонію там - важко визначити, тому що США ніколи не говорили, скільки плутонію було у бомбах з самого початку. Але іспанський дослідник Карлос Санчо оцінює, що від 15 до 25 фунтів (від 7 до 11 кг) ядерного матеріалу потрапило до ґрунту. Санчо, який керує в Паломарес підрозділом іспанського Міністерства енергетики, стверджує, що він не представляє ризику для здоров'я.

Зв'язок з агентом 007

У грудні 1965 року за місяць до аварії на екрани вийшов фільм про Джеймс Бонда "Кульова блискавка" ("Thunderball").

"Сюжет фільму був дуже схожий з тим, що згодом сталося в реальному житті", говорить Барбара Моран.

"Місія Бонда полягала в тому, щоб знайти атомні бомби, що були втрачені в морі. Всі новини в той час звертали увагу на цю аналогію.

"Велика частина фільму знімалася під водою з Шоном О'Коннері, який протистояв лиходіям в дивних підводних зануреннях, намагаючись отримати бомби ...

"У фільмі, вони мали всі ці дійсно дивовижні підводні технології, щоб отримати бомбу. Але в реальному житті, все було набагато важче: спочатку знайти, а потім підняти непошкодженою бомбу з дна моря".

"Земля не може бути переміщена, тому що плутоній, прихований у ґрунті", говорить він. "Якщо ми зрушимо ґрунт, то плутоній може розсіятись".

Так Паломарес схожий на сплячого дракона. Ви не можете ходити в охоронній зоні і ви не можете обробляти її чи будувати на ній. Від міністерства енергетики лунають заяви на кшталт: "Нехай плутонію залишається на місці, тоді не буде проблем". Тим не менш, місцеві жителі не згодні і кажуть, що такий стан речей сам по собі є проблемою.

Місцевий бармен Андрес Портільо каже про шкоду іміджу міста. "Кожного разу, коли історія потрапляє в ЗМІ, це боляче б'є по туризму", говорить він. "Багато людей не хочуть приїзжати сюди, тому що вони вважають, що якість життя тут занизька, що захворюваність на рак вища, хоча насправді це не так."

Деякі тут говорять, що без чорної пропаганди Паломарес міг би бути настільки ж популярним, як його більш відомий сусід Марбелья.

Таким чином, громада опинилася в пастці. Коли жителі скаржаться, аварія виходить не перші заголовки і одразу спостерігається падіння числа відвідувачів, а через це фермери отримують падіння цін на ринку для своєї продукції.

Але тепер, через 46 років після аварії, є ознаки того, що Іспанія і США наближаються  до завершального рішення. Раніше в цьому році, міністр закордонних справ Іспанії Хосе Гарсія-Маральо зустрівся з державним секретарем США Гілларі Клінтон, а потім з журналістами. "Держсекретар Клінтон заявила, що ця проблема буде вирішена до завершення її повноважень" сказав Маральо. "Власне я налаштована рішуче", сказала вона.

Хоча Державний департамент США швидко випустив заяву про те, що такі зобов'язань не було зроблено, серйозні переговори ведуться, зі слів прес-секретаря посольства США в Мадриді. Стосовно того, коли угода може бути досягнута, хто платитиме за другу дезактивацію, як це буде зроблено і де забруднений ґрунт зберігатиметеся - це все ще в повітрі.

Таким чином, жителі Паломарес чекають. Як вони і робили вже протягом майже півстоліття. І, час від часу, вони дозволяють собі мріяти.

Заступник мера Паломарес Хуан Хосе Перес говорить, що він сподівається, що він може перетворити трагедію в щось позитивне. Він хотів би побудувати музей, що б розповідав, як все це сталося. "Може навіть у формі бомбардувальника B-52" говорить він. "Ми могли б запропонувати прогулянку з гідом у постраждалі райони".

Але він каже, для того, щоб це сталося, цю історію спочатку треба закінчити. На його думку, гідним закінченням цієї історії було б, якби США повернулися і закінчили роботу.

Джерело:

• bbc.co.uk