Факел: 42 роки першому мирному ядерному вибуху на території Україні

9 липня 1972 року за 3 км від села Хрестище Красноградського району Харківської області було здійснено перший промисловий ядерний вибух на території України під кодовою назвою "Факел". Його метою було закриття аварійного газового викиду.

В 1960-1970 роках Харківщина і Полтавщина стали місцем інтенсивних геологорозвідувальних робіт. За директивами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР тут небезуспішно шукали газ та нафту. Одним з найперспективніших родовищ виявилось так зване хрестищенське, що знаходилось практично на межі двох областей, в 20 км на північ від Краснограду. Від свердловин до Хрестищ близько 3 км, до траси Москва – Харків – Сімферополь – 8 км. Насправді найближчим до родовища селом були не Хрестищі, а підпорядковане їхній сільраді Першотравневе, де на той час проживало близько 400 чоловік. Для любителів географії точні координати – 49°32′10″ північної широти та 35°27′35″ східної довготи. Від села до свердловин близько 500 м. З 2008 року нова автотраса проходить поруч з Першотравневим.

Родовище, відкрите в 1970 році було не лише вельми перспективним – 300 млрд. куб. м газу, але й дуже проблемним – тиск газу сягав 400 атмосфер. Попри це вже на кінець 1971 року діяло 17 свердловин, кожна з яких видавала в середньому 10 млн. куб. м газу на добу. Аварія сталась при бурінні чергової, 35-ї свердловини. Не встиг бур дійти до запланованої глибини, як газ під величезним тиском вирвався назовні, зруйнувавши вишку. Причина того що трапилось точно не відома -або розрив з'єднувальної муфти, або розрив труби. В будь -якому випадку мова йде про дефект металу. Деякі джерела стверджують, що при цьому з 30-метрової вишини були скинені та загинули два інженера.

Побоюючись вибуху, газівники об'їхали всі будинки села, наказали печі не топити, в хатах не ночувати, не палити, світла не вмикати. Впоратись з некерованим газовим струменем не вдалось і його вирішили підпалити. Вже наступного вечора замість фонтану з'явився газовий факел заввишки в декілька десятків метрів. Вночі від факела було світло мов вдень.

Ось свідчення селян

"І гул цей йшов, і тепло, і видно було. Ночью в селі було видно від пламя цього". 

"В те врем'я нам, конєшно, ніхто нічо не розповів правди – відкиля ж ми знали, що воно. Люди потім вже обіжались на правітєльство: ну чого так? Розрухи були великі. Я ж кажу, єслі оце ми балакаєм з вами, то мови не чути було. Реально. Надо було кілометр одійти, щоб тебе було чути. Так що це за гул?"

Факел намагались зупинити рік. Проте випробуваний метод – скинути на джерело бетонні плити вагою в кілька тонн результату не дав. Останні розлітались мов тріски.

Зрештою рішення було запропоноване вченими з Москви (принаймні, так пишуть журналісти; не виключено, і навіть дуже правдоподібно, що з Арзамасу -16 – Сарова або Челябінська -70 – Снєжинська) – використати для тушіння підземний ядерний вибух. Відповідне рішення підписане генеральним секретарем ЦК КПРС Л. Брежнєвим та головою Ради міністрів СРСР М. Косигіним.

Варто відзначити, що за так званою Програмою N7 "Мирні ядерні вибухи в інтересах народного господарства" з 1965 року в СРСР було здійснено 124 вибухів (офіційні дані Росатому, деякі джерела дають більше число), всі вони кваліфіковані як підземні (щодо останнього варто зробити деякі суттєві зауваги, але про це далі). З них 117 вибухів було здійснено за межами ядерних полігонів (Нова Земля та Семипалатинськ). Наша тема – 28 "мирний" вибух, який отримав назву "Факел" або 363 ядерне випробовування в СРСР.

Сама собою ідея була не новою і навіть вже апробованою, наприклад при гасінні фонтану на Урта-Булакському газовому родовищі в Узбекистані.

Всього в СРСР для гасіння газових фонтанів ядерні вибухи використовували 5 разів – двічі в Узбекистані "Урта-Булак" та "Памук"), в Туркменії ("Кратер"), Росії ("Пірит") та зацікавившому нас випадку. Використовувались пристрої потужністю від 4 до 47 кт, глибина вибуху від 1510 до 2400 м. Атомні вибухи вважали і вельми ефективним методом підвищення продуктивності газових та нафтових родовищ.

Аналогічні досліди здійснювали і в США. Так 10 грудня 1967 року при проведенні експерименту Gasbuggy поблизу нижнього шару газомісткої породи на глибині 1,3 км було підірвано заряд потужністю 29 кт. Це дозволило значно підвищити продуктивність родовища. За даними вимірювань, в складі газу спостерігалась радіоактивність, рівень якої швидко знижувався.

Виконання завдання було доручено спеціальному підрозділу Міністерства середнього машинобудування, внутрішнім військам МВС з Москви та КДБ. Жодну з частин, дислокований в Україні, не задіювали. Місцевих спеціалістів з проектом ніхто не ознайомив, проте підписку про не розголошення на протязі 15 років з них взяли. Селяни, що спостерігали за метушнею навколо свердловини, розуміли, що йде підготовка до її закриття. Але навіть не підозрювали, яким чином це намагались здійснити. Готувались декілька місяців. Поруч з існуючою пробурили похилу свердловину завдовжки близько 2400 м. Перемичка породи між двома свердловинами – близько 20 м. Туди на колесах і закотили вибуховий пристрій -таку собі "сигару" потужністю 3,8 кт. Прізвище командира – генерала з відповідного відомства встановити не вдалось. Представником уряду УРСР був заступник голови Ради Міністрів Олександр Бурмистров.

Прилеглу місцевість розділили на три кільцеві зони радіусами 3,5 та 8 кілометрів. Кільце радіусом 400 м від епіцентру вибуху відгородили від решти світу як особливу зону, котру засипали 20 см шаром річкового піску. (Для перешкоджання виходу по ґрунтовим нещільностям радіоактивного газу?) Командний пункт та центр управління охороняли війська КДБ, решту об'єктів – війська МВС. На початку липня все було готове до унікального вибуху. Чекали лише сприятливих метеорологічних умов і команди-дозволу з Москви. "Ядерна кнопка" була аж десь у Підмосков'ї (в Арзамасі -16?). Нарешті настав день "ікс". Це було 10 липня 1972 року. Стояла тиха, сонячна погода. На небі ані хмаринки. Учасники перебували на заздалегідь визначених місцях. Біля командного пункту лопотів крилами гелікоптер, готовий негайно піднятися в повітря. Всі свердловини родовища залиті спеціальним розчином, резервуари спорожнілі, системи електро- та водопостачання відімкнені, робітникам видані спеціальні костюми радіаційного захисту. На межі кожної з зон -кури, бджоли, кози – вибух за одне використовують для проведення біологічного експерименту.
[next]
Щодо населення. В мережі можна зустріти оповідки про евакуацію з довколишніх сіл в дусі військової хроніки – довгі валки людей, підвід, худоби... Ці розповіді виглядають явною вигадкою. І ось чому. Найближчим до Першотравневого селом є Хрестище, з якого нікого не виселяли. Інші навколишні села – Високе, Червоне, Українка знаходяться від епіцентру подій ще далі. Це ж стосується і сіл з полтавської сторони – Шевченка, Красне, Тишенівка, Вакулиха, Дондасівка. Про те як вивозили першотравенців маємо свідчення безпосередньо від місцевої жительки.

"Тоді вже, як тушили, людей зібрали – автобусів пригнали на ціле село. Розприділили – яка сім'я, по скільки сімей там в автобус. Посадили – і вивезли сюди – за п'ять кілометрів. День сонячний був. Лічно як для мене, як для дитини тоді ще, це було свято. І для людей. А ну! Вихідний день, серед літа – всі гуляють, тут як гуляніє було. Буфєти".

А в цей час. Всім, хто знаходився поблизу, наказали стати навшпиньки (захисний захід, щоб від поштовху не зашкодити хребет). Пішов зворотній відлік часу і рівно о 10.00 земля ожила. І – мертва тиша. Перемога? Та через 20 секунд кратер знову запрацював і загудів на повну силу. Догори полетів кілометровий газовий потік, змішаний з породою. Журналісти пишуть, що перед тим як почати рух в напрямку Санжар він прийняв форму ядерного грибу. Це твердження теж виглядає досить сумнівним. Зовнішній вигляд останнього, як символ агресивних намірів "клятих імперіалістів", був добре знайомий глядачам випусків радянської кінохроніки та читачам "Правди" і "Крокодила". Гриб заввишки в 1км був би добре видимий як всім, хто в цей час проїжджав сімферопольською трасою, так і жителям Краснограду. Тож навіть в умовах повної державної таємничості факт ядерного вибуху швидко б став широко відомим.

В спостерігачів боліли голови, тварини загинули, в будинках повилітали шибки, в стінах з'явились тріщини. Евакуйованих повернули додому. Про радіаційну небезпеку та не припустимість споживання овочів, фруктів, молока, звичайно ж нікого не повідомили. Єдине, що сельчани отримали від держави, – безкоштовний ремонт зруйнованого житла.

Факел продовжував палати як і раніше. То ж не лишалось іншого виходу як повернутись до старого перевіреного методу тушіння. Кілька місяців рили кільцевий кар'єр завширшки 400 та глибиною 20 м. Працювати доводилось в спеціальних костюмах та касках, людей весь час поливали водою. Зрештою на 20-метровій глибині дістались місця з'єднання труб та встановили заглушку. Факел був переможений.

А тепер про головне. Чи становив вибух небезпеку для населення? Безпосередній учасник подій, академік Української національної нафтогазової академії, в минулому заступник генерального директора Всесоюзного ВО "Укргазпром" Роман Макар вважає що так. Саме з ним він пов'язує і підвищену радіоактивність, виявлену в продукції, вирощеній в сусідніх районах Полтавщини 15 років по тому. (Офіційно вину було перекладено на Чорнобиль – вельми оригінальне пояснення, коли зважити, що ці терени були обрані для вирощування екологічно чистої продукції саме виходячи з карти поширення чорнобильського забруднення).Натомість харків'янин, начальник лабораторії радіоактивних досліджень Олександр Мазілов стверджує, що жодної небезпеки для людей та природи не було.

Всі вибухи за програмою мирного атому були підземними. Вважається, що в разі проведення так званого камуфлетного, тобто такого, що не передбачає викиду ґрунтових мас назовні, вибуху, його можна розрахувати так, що можна запобігти забрудненню навколишнього середовища.

Консервування решти свердловин родовища та інші підготовчі роботи свідчать що в разі протікання експерименту в штатному режимі загрози для населення не було б. Але, саме коли б все йшло за планом. Фактично ж замість камуфлетного стався вибух на викид. Радіація, котра мала залишитись в внутрішній порожнині, разом з фонтаном газу вирвалась назовні. Та державу це вже не цікавило. Навіть не перечекавши восьми днів, потрібних для уникнення загрози з боку радіоактивного йоду людей того ж дня повернули в село. Тим більше нікому й думку не спало провести протийодову профілактику, розповісти їм про небезпеку вживання заражених овочів та фруктів чи бодай проінформувати медиків про особливості захворювань, пов'язаних з радіаційним зараженням. Люди стали заручниками системи держбезпеки.

Джерело:

• narodna.pravda.com.ua