Чорнобильський фактор в українській кризі

Bennett Ramberg

Через двадцять вісім років після вибуху на Чорнобильській АЕС Україна стикається з ядерною примарою іншого роду: ймовірністю того, що реактори країни можуть стати військовими цілями в разі російського вторгнення. Виступаючи на саміті з ядерної безпеки в Гаазі, який проходив у березні, міністр закордонних справ України Андрій Дещиця вказав на «потенційну загрозу для багатьох ядерних об'єктів», якщо події переростуть у відкриту війну.

Раніше цього місяця Ігор Прокопчук, посол України в Міжнародному агентстві з атомної енергії, поширив лист до Ради керуючих організацій, в якому попереджав, що вторгнення може привнести «загрозу радіаційного забруднення на території України та сусідніх держав». У Києві український парламент відреагував, закликавши міжнародних спостерігачів допомогти зміцнити спроби щодо захисту електростанцій обмеженого в фінансах уряду.

Чи є побоювання України простим перебільшенням - Кремль коментує їх як «злісний наклеп» - або ж нам слід сприймати їх всерйоз? Для українського уряду цей страх реальний. Навіть українці, які народилися після 1986 року, розуміють, як може виглядати чорнобильський варіант лиха, викликаний війною.

Історія зберігає мало інформації про те, чи шкодять воюючі країни ядерні об'єкти. За винятком балканського конфлікту 1990-х років, немає прикладів війн проти або всередині країн, що володіють ядерними реакторами. У разі Балкан, сербські літаки пролетіли над Словенською АЕС Кршко в якості загрозливого жесту на початку конфлікту, а радикальні сербські націоналісти закликали до атак з метою організації викиду радіоактивних матеріалів.

Сама Сербія пізніше відправила заяву в НАТО з проханням не бомбити її великий дослідницький реактор в Белграді. На щастя, жоден з цих реакторів не постраждав до закінчення війни.

Хоча даний приклад створює деяку гарантію того, що військові та політичні лідери двічі подумають, перш ніж атакувати ядерні реактори, самі масштаби ядерних підприємств України викликають значно більшу стурбованість у глобальному масштабі. На сьогоднішній день 15 застаріваючих енергоблоків забезпечують вироблення принаймні 40 відсотків української електроенергії. (Україна закрила кілька реакторів, які працюють поруч з пошкодженим чорнобильським реактором багато років тому). Українські водяні реактори, зосереджені на чотирьох АЕС, відрізняються від чорнобильського РБМК з менш стабільною конструкцією, однак вони все ще залишаються здатними викидати радіоактивні матеріали у разі відмови системи захисту.

Враховуючи, що Росія теж наразилась на серйозні наслідки від аварії на Чорнобильській АЕС, можна сподіватися, що Кремль відмовиться від ідеї навмисне бомбити станції. Однак війни рясніють випадковостями і людськими помилками, а подібна подія за участю АЕС може призвести до аварії з розплавленням активної зони реактора.

Наприклад, втрата зовнішнього енергопостачання могла б стати причиною серйозного занепокоєння. Хоча атомні станції є потужним джерелом електроенергії, їх робота вимагає надходження електроенергії з інших джерел. Без подачі енергії охолоджуючі насоси перестануть функціонувати, і потік води, який відводить тепло від активної зони реактора - необхідний, навіть коли реактор знаходиться в заглушеному режимі, - зупиниться.

Щоб виключити подібний ризик, атомні станції оснащені великими аварійними дизель-генераторами, які можуть працювати протягом декількох днів - поки їх паливо не закінчиться. Аварія з розплавленням активної зони реактора на японській атомній електростанції Фукусіма Даїчі в 2011 році є наочним прикладом того, що відбувається, коли вимикаються первинний і аварійний джерела живлення.

Такі фактори уразливості створюють хвилюючі питання в разі війни. Під час бою можуть бути пошкоджені сторонні електростанції або лінії електропередач, обслуговуючі реактор, а також можуть бути припинені постачання дизельного палива на станцію, яке необхідно для живлення резервних генераторів. Оператори можуть піти зі своїх постів під загрозою насильства.

Крім того, бійці можуть вторгнутися на АЕС і загрожувати саботажем з метою викиду радіоактивних елементів, щоб залякати своїх опонентів. Інші можуть сховатися там, створюючи небезпечну безвихідне становище. Помилка військового командування та управління військами або «туман війни» можуть призвести до артилерійського обстрілу або бомбардування станцій.

Кожен з цих сценаріїв може привести до серйозних радіологічних наслідків. І, хоча жодна із сторін не виграє від радіоактивного викиду, ми повинні передбачати непередбачене в разі початку війни.

Ядерні викиди в Україні можуть перевищити викиди Чорнобиля і Фукусіми. Умови воєнного часу будуть заважати аварійним бригадам дістатися до пошкоджених станцій, щоб перешкодити викидам радіоактивності в разі руйнування захисної оболонки реактора. І, через зупинку роботи державних служб в розпал бойових дій, цивільні особи, які намагаються уникнути радіоактивного забруднення, не знатимуть, що робити і куди йти, щоб захистити себе.

Подібні ризики можуть змусити президента Росії Володимира Путіна двічі задуматися про початок військового вторгнення в Україну. Однак у разі початку війни воюючі сторони повинні зробити все залежне від них, щоб утримати конфлікт осторонь від ядерних об'єктів і за межами сторонніх джерел електроенергії, які їх обслуговують.

Оператори станцій повинні накопичувати дизельне паливо для підтримки роботи аварійних генераторів. Вони повинні виконувати огляд і обслуговування генераторів, щоб вони були готові до роботи. У разі боїв поруч з реакторами Захід повинен підготувати перекидання сил для захисту станцій і забезпечення роботи генераторів; а в разі аварії на реакторі Захід повинен примусити уряди обох країн ініціювати припинення вогню і боротися з наслідками катастрофи. Враховуючи високі ставки гри, провал у підготовці до гіршого сценарію розвитку подій є неприпустимим.

Автор:

• Bennett Ramberg

Джерело:

• project-syndicate.org